Ми чуємо одне одного. Захід для ветеранів у СОУП
1 жовтня у СОУП за філіжанкою кави відбулася зустріч із ветеранами війни, захисниками і захисницями України.
З приємністю зазначимо: посадовицям КУ «Центр надання соціальних послуг», які опікуються питаннями ветеранів, — Олені та Анні — вдалося створити настільки невимушену й щиру атмосферу, що навіть не надто словоохочі ветерани розговорилися. І ми зрозуміли: такі зустрічі потрібні не лише їм — нам, можливо, навіть більше.
Почуті від них слова — це правда зі сценарію, написаного самою війною. У ньому немає другого дублю, не потрібен мікрофон. Бо все, що відбувається там, волає на весь світ: зупиніть цю кляту війну.
Присутні перейнялися цією атмосферою, настільки концентрованим було відчуття побаченого й почутого. На якийсь момент здавалося, що ми майже фізично відчули ту пекельно-металеву реальність фронту — його гуркіт, напругу, страх і ціну кожного нового дня.
Українські ветерани живуть нині у двох світах. В одному — ми з вами: кава, розмови, буденні клопоти, родина, звичайний ритм життя. В іншому — той, із якого вони повернулися і який назавжди залишився в них: світ окопів і бліндажів, вибухів і тиші перед ними, побратимів, яких уже немає поруч…
Цього дня свої почуття вони донесли до нас віршами, піснею, спогадами, а хто — й мовчанням. Але ми сьогодні почули кожного. Захисницю України Крістіну, яка досі не може змиритися з втратою батька і присвятила йому свою книгу «Піксельне життя». Захисницю Настю — вона співає про втрачене кохання і любов усього свого життя. Ваню Зарванського, який пройшов пекло і усі найгарячіші точки бойових дій та нині відновлюється після важких поранень. Володимира Балтяна — ветерана ЗСУ, батька Героя України Павла Балтяна. Володимира Спатара, який захищає Україну з 2014 року, і всіх інших, хто говорив, слухав, згадував, мовчав.
Можливо, найважливішим результатом цієї зустрічі стало саме це — ми почули одне одного.
Щиро привітали ветеранів і військових зі святом керівництво міської ради Людмила Заболотна і Руслан Онуфрієнко, артисти відділу культури, дітки із садочків, школярі.
І вже очевидно: такі заходи повинні бути не одноразовою подією. Вони мають продовжувати об’єднувати українську армію і владу, ветеранів і молодь, тих, хто сьогодні захищає Україну, і тих, хто чекає на них удома. Бо повернення з війни — це не момент, коли людина переступає поріг власного дому. Це довгий шлях назад до мирного життя. І пройти його легше тоді, коли поруч є ті, хто готовий завжди допомогти.
А нам — цивільним — варто навчитися не відводити погляд від їхньої правди. Бо це частина нашої спільної історії, і нашої відповідальності за те, яким буде життя після війни.
Зі святом, дорогі наші оборонці!
Слава Україні!
Героям слава!
