Нова трагедія на Кодимщині: віддав життя за Україну 22-річний Навалішен Павло Русланович
8 березня Кодимщина попрощалася з наймолодшим захисником України періоду російсько-української війни НАВАЛІШЕНИМ ПАВЛОМ РУСЛАНОВИЧЕМ.
Відтепер ця березнева дата ніколи не буде святковою для родини бійця, для нареченої. Відтепер 8 березня буде нагадувати, що в цей день, у 2024 році, вони бачили Пашу в останнє.
Площа Перемоги у місті Кодима сутеніє від кількості людей, їх темних і зболених обличь, від гірких думок. 22 роки. Лише від цього безперестанку ллються сльози. Бо загинув ще зовсім молодий, хлопець, по суті - майже дитина. Але він мав мужність і силу дорослого, взяв у руки зброю боронити Україну.
- Надзвичайно важка звістка прийшла ще в одну родину нашої громади – війна забрала Пашу НАВАЛІШЕНА, якого ми майже усі знали. Кожного разу, проводжаючи на війну чоловіків і жінок, ми говорим: «Повертайтеся живими!». І щоразу ми надіємося, що така кривава жертва вже остання. А вони, цвіт і надія України, повертають у трунах. І поповнюється Алея пам’яті новими обличчями. Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким військовослужбовця. Безсумнівно, втрата молодого життя – велика трагедія для сім’ї, громади, усієї Держави. Нині ми схиляємо голови і обіцяємо пам’ятати завжди жертовність українських патріотів! Слава Україні!, сказав у промові міський голова Сергій Лупашко.
Від 3-го відділу Подільського територіального центру комплектування та соціальної підтримки попрощався з героєм, висловив слова підтримки родині офіцер Віктор Дерменжи. «Наш Паша» - так у своїх спогадах, з великою любов’ю сказала вчителька школи, де вчився хлопець, Ніна Олексіївна Калініченко: «Його серед інших вирізняли доброта, лідерські якості і переконливі погляди».
«Зараз час щось змінювати у собі. Про це волає Україна. Це – Божі настанови і Господня жертовність, який віддав єдиного сина заради любові і примирення. Що розіп’яло Ісуса? Цвяхи? Ні! Його розіп’яла любов до людей, він добровільно прийняв смерть, примиривши народ з Богом. Так і молодий воїн Паша: своєю любов’ю до Батьківщини, він об’єднує українців між собою, з Україною; об’єднує політиків і народ; віруючих і атеїстів. Бо війна – це час великого самозречення і великої консолідації. Що ще нам потрібно, які жертви, що ми не втратили Україну?», - закликаючи нас до згуртованості, ставить риторичні питання перед нами ієромонах, настоятель церкви Святого Архистратига Божого Михаїла Православної Церкви України Отець Нестор.
Розмірковуємо на цим, українці. Інакше загибель тих, хто дивиться на нас сьогодні з Алеї пам’яті, даремна.
Чи ще довго будемо проводжати в останній путь на колінах наших героїв? Чи ще довго клята росія буде збиткуватися над нами? Маємо твердо зараз сказати: «Ні!». І стати разом, віддати усі сили для свого спасіння і спасіння України. Це маємо обіцяти Павлу і полеглим у війні.
Спочивай, солдате, з миром, за який пролив кров і віддав життя!
Вічна слава полеглим за Україну! Царство небесне вам, наші сини!
Карбуємо навіки у пам’яті це ім’я:
НАВАЛІШЕН ПАВЛО РУСЛАНОВИЧ
Солдат, військовослужбовець 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 3 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А4638, прийнятий на військову службу за контрактом в серпні 2023 року 3 відділом Подільського РТЦК та СП Одеської області, вірний Військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, загинув біля населеного пункту Орлівка Донецької області 02 березня 2024 року
12.07.2001 - 02.03.2024
