Історія Кодимщини

ГЕОГРАФІЧНІ ДАНІ

Характерною особливістю нашого краю є його географічне положення: розташований на південному сході Подільської височини, на межі лісостепу та степу, віками перебуваючи в епіцентрі зіткнення землеробських народів і степових кочівників, він (разом з тим) був рівновіддалений від головних цивілізаційних центрів.

Особливість ця наклала відбиток на історію краю:  перебуваючи в вирі важливих подій, Кодимщина однак не залишила дослідникам достатньої кількості історичних джерел.

Територія обживалась з давніх часів.  Зокрема, на території району розташовані численні стоянки людей кам’ янного віку. Найбільш відомі біля сіл  Івашків, Ч.Гребля.

На рубежі V-ІV ст. до нашої ери  на території краю з’являються землеробські племена трипільців: основні пам’ятки трипільської культури зосереджені на півночі  області, на Кодимщині. Найбільш цікаві з них поблизу сіл Кирилівка, Олександрівка, смт.Слобідка.

Як результат контакту землеробських та кочових племен виникає так звана усатівська культура (ІІІ тис. до н.е.).

З середини ІІ тис. до н.е. в регіоні  формується остання  з прадавніх часів землеробська культура – сабатинівська. Від неї залишились сотні населень, яскраві зразки матеріальної і духовної культури. На Кодимщині виявлені також поселення племен черняхівської культури, які вчені вважають предками слов’ян.

І тисячоліття до н.е. – І тисячоліття н.е. – розпочинається драматичний етап в історії краю. Цей період характерний тим, що через сусідні степові райони  з азійських просторів до  Європи рухались кочові племена: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари. Великий вплив на культурний розвиток нашого краю в ті далекі часи мали античні міста північного Причорномор’я. Разом з тим, спустошливі нашестя кочівників гальмували економічний та культурний розвиток краю. Все ж є підстави вважати, що в лісостепових районах постійно  існували осідлі землеробські народи, які не припиняли господарської   діяльності. Це були племена вже згадуваної черняхівської культури, яку дослідники вважають гілкою  праслав’ян – антів. Землероби і скотарі, вони разом з тим відзначались войовничістю та хоробрістю.

В період формування та розселення слов’янських племен, ще до утворення Київської Русі  межиріччя Південного Бугу та Дністра обжили племена уличів. В VІІІ-ІХ ст. уличі чинили впертий опір, не бажаючи коритися київський князям. Але вже  в середині Х ст. Київська Русь підкорила землі уличів та тиверців і здобула вихід до Дунаю і Чорного (Руського) моря.

В наступні століття край не раз зазнавав спустошливих набігів кочових сусідів – печенігів, половців, чорних клобуків… Особливо трагічно склалась доля  Причорномор’я в середині ХІІІ століття - з початком татаро-монгольського нашестя. Значну частину населення завойовники винищили, решту обклали даниною. Настала доба тривалого господарського та культурного занепаду краю. Проте і в ті лихі часи у північних районах Причорномор’я зберігались острівки слов’янських поселень.

Про це свідчать письмові джерела: коли наприкінці  ХІV століття великий князь литовський Вітовт відібрав у золотоординців Південне Поділля і просувався далі до Чорного моря, то користувався підтримкою місцевого слов’янського населення, що прагнуло позбутися татаро-монгольського ярма. Панування над краєм переходить до литовсько-руської держави. Території поступово залюднювались вихідцями з Поділля та Київщини.

В ХV столітті Північно-західним Причорномор’ям заволоділи Кримське ханство та Туреччина. Знову почався тривалий період господарського та культурного занепаду краю. Татарські орди щороку вчиняли набіги на територію України, Литви та Польщі.

Уряд польсько-литовської держави, до якої на той час входила Україна був не в змозі захистити свої землі від спустошливих набігів ординців. Північні райони Поділля (в тому числі Кодимщина), які найчастіше ставали ареною грабіжницьких походів, зовсім знелюдніли. Але на теренах України з’явилася сила створена самим народом для захисту рідного краю, (а разом з тим і володінь королів, князів, магнатів, шляхти) від зовнішніх ворогів – козацтво.

Річка Кодима протягом кількох століть була кордоном між українськими зем­лями, що перебували під владою Литви, а потім Польщі і Кримським ханством. Саме Кодимське порубіжжя було протягом багатьох років ареною кривавих су­тичок між козаками та ординцями. Через Кодиму і Савранку кримські і ногайські татари здійснювали спустошливі набіги на українські землі. За народними пере­казами, на території сучасної Кодими ординці зупинялися на відпочинок перед нападом на поселення за річкою Кодимою. Сама назва річки походить від тюрського слова "кудим" — тобто "мочар".

Одна з перших задокументованих згадок про козацтво пов'язана з територією, на якій розташовані північні райони Оде­щини. У 1489 році козаки з південного Поділля вивели війська Яна Альбрехта (сина короля Казиміра IV) проти татар. Польський літописець М. Бєльський пише, що польське військо могло успішно рухатися в подільських степах лише тому, що про­відниками його були місцеві козаки, які вивели польське військо на річку Сав рань.

З Кодимським порубіжжям пов'язані події часів визвольної війни 1648-1654 рр.. У 1649 році на Савранці перебували ногайські війська, що підтримували Б.Хмель­ницького. Але ординці були вельми ненадійні союзники. Невдовзі після Переяс­лавської ради Кримське ханство підтримало Польщу проти Росії та України. В листопаді 1654 року Б.Хмельницький і російський воєвода А. Бутурлін повідом­ляли царю, що "кримські і ногайські татари перейшли річку Буг і, під Саврань пе­ребігши, багато шкоди учинили." Набіги повторювались в 1655 та 1657 роках. Один з останніх набігів на територію краю відбувся  в 1769 році: ординці знищили частину села Загнітків, спалили дерев’яну церкву.

Межиріччя  Саврані і Кодими  нерозривно пов'язане з іменами   видатних козацьких ватажків:  Дмитро (Байда) Вишневецький, Г Бородавка, І. Підкова, С. Кішка, С. Наливайко (проходили через територію сучасної Кодимщини або по­руч з нею), X. Покотило, Г Лобода, Б. Претвич, Б.Ружинський, П. Сагайдачний, М. Дорошенко (походи на Чорне море), Б.Хмельницький, І. Сулима, І. Сірко, С. Палій та інші.

Відомо, що в середині 90-х років XVI століття видатний козацький ватажок Се- верин Наливайко прагнув заснувати в межиріччі Південного Бугу та Дністра ко­зацьку військову організацію, подібну до Запорізької Січі.

Вже в XV столітті і пізніше лісостепові райони Південного Поділля почали засе­лятись українцями. В авангарді цього процесу йшли козаки, які спочатку заснову­вали на неосвоєних землях зимівники чи хутори, що з часом перетворювались на села або містечка. Цікаво, що багато назв населених пунктів Кодимщини пов'язу­ ються з іменами козаків-засновників: Кодима — від козака Кодимки, Лабушне — від Лабка, Загніткове — від Нитки, Івашкове — від Івашка, Тимкове — від Тимка.

З кінця XVII століття стосунки козаків та татар стали менш войовничими. Укра­їнські переселенці активно освоювали землі, які юридично на­лежали татарам і туркам. Між колишніми ворогами все частіше виникали військо­ві союзи, жваво розвивалася торгівля. Нерідко виникали і родинні зв'язки. Напри­клад, рідна сестра Семена Палія Варвара, взята в полон білгородськими татара­ ми, стала дружиною буджацького мурзи, і її син Чора-мурза неодноразово гостю­вав у свого дядька С. Палія у Фастові.

І все-таки С. Палій  більше відомий своїми переможними походами проти татар. Зок­рема в 1694 році семитисячний загін під його керівництвом розбив біля річки Кодими сорокатисячне військо татарського хана, яке рухалося на Київ. Ця подія ві­дома як битва на Кодимі.

Проте, були й інші приклади взаємовідносин козацького війська і татар. У1692 році колишній канцелярист Івана Мазепи Петро Іваненко уклав з татарами союз­ний договір, спрямований проти Москви. П.Іваненко був обраний на гетьманство своїми прихильниками (ймовірно, людьми, які були незадоволені Переяславсь­кими угодами) і з 1696 по 1712 рік був гетьманом так званої "Ханської України" — території між Бугом та Дністром, частина Бессарабії і південне Поділля (Кодим щина). Ця територія належала Кримському ханству. Гетьман Ханської України виз­навався кримським ханом і був чимось середнім між його васалом і урядовцем над тутешньою українською людністю. Цілком ймовірно, що практично козаки були незалежними, а влада кримського хана — формальною.

Північні райони Одещини ( в тому числі і Кодимщина) нерозривно пов'язані з історією гайдамацького руху. Протягом XVIII століття в Колимському порубіжжі активно діяли гайдамацькі за­ гони.  У цей період Саврань та навколишні ліси стали ба­зою гайдамацьких загонів Сави Чалого, Григорія Медведя, Прокопія Рудя та ін­ ших. Особливо широкого розголосу набула історія нападу гайдамаків під керів­ництвом Василя Шила на Балту.

В другій половині ХVІІ століття землі  по лівому берегу Кодими перейшли в володіння магнатського роду Любомирських. Саме з цих часів розпочинається активне заселення краю.

В кінці ХVІІ – першій половинні ХVІІ століття на малозаселенні землі кодимського порубіжжя спрямовується потік українського, польського, молдавського населення. Саме воно винесло на своїх плечах весь тягар первісного освоєння необжитих просторів. Вже в Х VІІ ст. – виникають села Загнітків, Писарівка. В ХVІІІ ст. – села Будеї, Круті, Лабушне,  Тимкове, Писарівка, Серби, Баштанків, Івашків, Петрівка, Шершенці.

В 1754 році магнати Любомирські засновують поселення Кодима.   Проте відомо, що задовго до цього на місці поселення вже існував хутір.

Процесові колонізації неабияк сприяв опублікований у березні 1774 року «План о раздаче в Новоросійськом крае казених земель в их заселенню». Згідно з ним землі мали паюватись на ділянки по 30 десятин і переходити в користування переселенцям, які протягом кількох років не повинні були сплачувати податків. Після 1793 року населення краю швидко зростало.  «Малоросіян, біглих з Росії розкольників… і всіх біглих від поміщиків селити між Південним Бугом і Дністром» - говорилось в Указі Катерини ІІ. Всі вони вважались вільними поселенцями. Але на практиці місцеві поміщики разом з наділами землі намагались привласнити і населення, що на тих землях жило. А це викликало рішучу протидію селян, нерідко спалахували повстання.

Зокрема, в першій половині ХІХ ст. на  Поділлі з новою силою розгорнувся антикріпосницький рух під  проводом Устима Кармелюка. Відомо, що ватажок повстанців часто бував у повітовому місті Балта, зустрічався з однодумцями, переховувався від переслідувань.

За деякими даними Кармелюк діяв і в нашому краї. Біля с.Загнітків збереглася печера, в якій за переказами переховувався селянський ватажок.

На початку ХІХ століття Кодимщина мала велике значення як пункт через який проходили  важливі торгові шляхи. Цьому сприяло доволі вигідне розташування краю  на важливому шляху між Поділлям, Волиню, Київщиною та чорноморськими портами. Ця обставина позитивно впливала на економічний розвиток краю. Населення Кодими та навколишніх сіл займалось в основному  землеробством, торгівлею. Після реформи кріпосного права селяни, розорені внаслідок аграрних змін, змушені були шукати додаткові заробітки. Чимало з них займались ремеслами. Зокрема, в Кодимі наприкінці ХІХ століття було 34 шевські, швацькі і ковальські майстерні, 20 крамниць, лісоповальня, олійниця, вапняковий завод, паровий млин.

Розвиткові економіки краю сприяло будівництво залізниці Одеса- Балта, яка почала діяти в 1865 році. У травні 1870 року через Кодиму, де було споруджено залізничну станцію, розпочинається регулярний рух потягів. Вона стає важливим пунктом з перевезення різноманітних ватажів. В першу чергу худоби і хліба. Швидкий господарський розвиток сприяв зростанню населення краю. Зокрема, в кінці ХІХ століття в Кодимі (яка була на той час містечком Балтського повіту) проживало понад 3 тисячі населення, в с.Сербах – біля 2 тис.

У роки революції 1905 року активізувався рух селян. Зокрема, на сільських сходах у 1905 році селяни зажадали розподілу поміщицької землі  «а коли хто буде перешкоджати цьому, то нещадно розправитись з ним». Селянські виступи були в Кодимі, Сербах, Баштанові, Будеях, Грабовому, Загніткові, Івашкові.   Балтський повітовий справник неодноразово повідомляв начальство, що в Кодимі «чогось очікують і щодня відбуваються виступи селян».

 Негативно вплинула на ситуацію в краї  перша світова війна. Закрились майже всі майстерні, безробіття і високі податки важким тягарем лягли на плечі простих людей. Розорялись і зубожіли селянські господарства. Землі не оброблялись: не вистачало насіння, тягла,  обмаль було робочих рук. Зростали революційні настрої серед різних верств населення.

Після подій 1917 року і в період громадянської війни Кодимщина з причини свого географічного положення побувала під владою всіх основних політичних сил, які боролись за владу на Україні:

- в лютому 1918 році було проголошено радянську владу;

- в березні край був  окупований німецько-австрійськими військами;   

- на території краю партизанський загін І.Дячишина брав участь у боях проти загонів французьких інтервентів;

- в 1919 році на Кодимщині перебували війська  Директорії, які незабаром відступили під ударами більшовицького  Першого Балтського полку.

На теренах Кодимщини активно діяли загони повстанців, які вели бойові дії проти білогвардійців, в певні періоди воювали на боці Директорії та більшовиків. В роки «воєнного комунізму» повстанці розпочинають бойові дії проти нової влади. Дії повстанців по суті були партизанською війною  селян проти більшовицької влади, яка не виправдала їх надій.

В нашій місцевості діяли повстанці   отамана Заболотного. Його загони вели бойові дії на території нинішнього Кодимського, в сусідніх Балтському, Ананіївському, Котовському районах.

В кінці серпня 1919 року Кодимщину захопили денікінці, що викликало активізацію дій з боку більшовицького підпілля. Зокрема,  червоні партизани вчинили кілька нападів на денікінські ешелони, що рухались по лінії Слобідка-Кодима. В  лютому 1920 року на території краю було остаточно  встановлено радянську владу. Однак в 1920-1921 році політика «воєнного комунізму» викликала опір з боку  селянства. Боротьба іноді виявлялась в агресивних діях проти активістів, учасників продовольчих загонів. Зокрема, у вересні 1921 року біля станції Кодима було вбито 9 продармійців, в 1920 році в Будеях був роззброєний загін, що чинив опір більшовикам, керівник комсомольського осередку с.Івашків загинув під час сутички з загоном «куркулів»

В період  НЕПу Кодимщина   почала економічно міцніти. Працювало багато дрібних напівкустарних підприємств, діяло чимало промартілей, створювались споживчі кооперативи, виникли перші об’єднання селянських господарств.

В кінці 20-х на початку 30-х років Кодимщина охоплена радикальними змінами: відбуваються драматичні процеси запровадження та становлення колгоспного ладу. Соціалістичні перетворення болісно відбились на долі багатьох наших земляків: «соціалістична перебудова» ламала традиційний селянський побут, нищила одноосібні господарства, багатьох селян  влада депортувала до Сибіру, у північні райони СРСР.

Події тих років детально викладені в дослідницькій роботі нашого земляка П.Надутика. Його «Дума про Кодиму» вражає безліччю подробиць, підтверджених архівними документами, свідченнями очевидців, про проведення колективізації, страхіття голодомору в нашому краї.

А відбувалось тут теж саме, що по всій Україні – насильницька колективізація, реквізиції, репресії, розкуркулення. І як результат – масова загибель людей,  випадки канібалізму в селах району.

А колективізація сільського господарства здійснювалась форсованими темпами: в 1930 році по Кодимі і  району в колгоспах було 20,9 відсотків селянських господарств; в 1932 році – 91 відсоток. А вже в 1935 році керівництво району доповіло про завершення колективізації.

В 1930 році Кодима, яка раніше була в складі  Крутянського району, стала районним центром Молдавської автономії, в  1938 році була віднесена до розряду селищ міського типу. В 1940 році Кодимщина вийшла з автономії і в якості району ввійшла до  складу Одеської області.

Новий статус Кодими позитивно вплинув на соціально-економічний стан.

Перших успіхів у передвоєнні роки досяг місцевий колгосп «Комунар», який став крупним багатогалузевим господарством. Відбулися позитивні зрушення в промисловому, культурному розвитку селища і району: були збудовані цегельно-черепичний, вапняний завод, фабрика з виробництва повидла (в даний час – консервний завод). Перед війною працювала районна стаціонарна лікарня, діяли районний Будинок культури ім.Т.Шевченка, Будинок колективіста. В селах району зводились нові будинки, клуби, бібліотеки, школи. Розпочалась електрифікація населених пунктів. Але мирне життя району було нагло перерване початком війни.

Вже в перші дні війни біля райвоєнкомату  утворились черги добровольців, які бажали збройно боронити Батьківщину. Всього по мобілізації та добровільно пішли на фронт більше 8 тисяч наших земляків.

В липні 1941 року район був окупований німецько-румунськими  військами. Всі райони Одеської області між Дністром і Бугом румунська окупаційна влада включила до складу так званої Трансністрії  (Задністров’я). Окупанти встановили на території Трансністрії жорстокий колоніальний режим. Для місцевого населення була введена трудова повинність (для всіх громадян віком від 14 до 50 років), окупанти грабували населення, вивозили в  Румунію та Німеччину майно колгоспів та державних установ . Політика окупантів у галузі сільського господарства була спрямована на максимальний визиск. На жителів наклали податок на землю, худобу, собак, дерева, димарі тощо. За найменшу провину людей нещадно карали.

На території району окупанти здійснювали масові страти: в серпні 1941 року було розстріляно 48 осіб, в тому числі жінок і дітей; в січні 1942 року було страчено біля 300 осіб. За свідченнями очевидців   протягом кількох днів поліцаї та жандарми здійснювали в Кодимі облави, розшукували жінок, дітей, старих єврейської національності і вбивали їх на вулицях, в дворах, в будинках. Карали і тих, хто переховував євреїв.

Жорстокість окупантів викликала опір з боку населення району. На території кодимщини діяли підпільні групи: «Чайка» в смт.Слобідка; під керівництвом В.В.Кривенцова в Кодимі та навколишніх селах; під керівництвом В.В.Курбали в с.Будеях. Перед звільненням району, в лютому 1944 року підпільники надавали допомогу парашутно-десантній групі радянських військ. В кінці лютого 1944 року підпільники В.В.Курбали і десантники Д.Б.Мурзіна створили партизанський загін,  який завдав окупантам значних втрат: тільки 23 лютого 1944 року партизани знищили більше 200 окупантів.

22 березня 1944 року після запеклих боїв війська другого Українського фронту під командуванням генерала армії Конєва Івана Степановича звільнили місто і район від окупантів. У період боїв за Дністер і його форсування КП фронту розміщувався в Кодимі. Пізніше під час форсування річки Прут, штаб армії перемістився на територію Молдови.

Із фронтів Великої Вітчизняної війни  не повернулись на батьківщину більше 4 тис. воїнів, в тому числі 317 кодимчан. Всього на території району поховано 912 воїнів.

Післявоєнні десятиріччя – це період відбудови, становлення і розвитку промисловості, зміцнення аграрного сектору міста та району. Істотно збільшились потужності консервного заводу, продукція якого користувалась попитом далеко за межами району. Було створено нові промислові підприємства - завод продтоварів, хлібзавод та ін.

У 1979 році Кодима стала містом районного підпорядкування. В вересні 2004 року кодимчали відзначили 250 річницю заснування міста.