Повернувся з полону Володимир Печериця. Слава мужності і звитязі!
У кожного власний вимір щастя. Світлих емоцій може додати першоцвіт або лагідне сказане слово, безхмарне небо чи народження дитини… Але сьогодні - це всеохоплююче відчуття неймовірного щастя у всієї Кодимської громади, коли не стримують сліз радості ні дорослі, ні малі.
Повернувся з полону військовослужбовець, наш земляк із села Будеї ПЕЧЕРИЦЯ Володимир Петрович. Він – з того великого обміну полоненими, що відбувся 19 березня 2025 року. Тоді Україні вдалося повернути на батьківщину 177 військових, ще 22 - завдяки заходам поза обмінами.
21 квітня – один день вдома, далі - вкрай необхідні заходи по реабілітації. 1119 днів у полоні підірвали здоров’я Володимира. А ще найгірше те, що ворожі кулі вціляють не тільки в тіло, а й душу. Це історія одного українського воїна, яка пронизує до глибини душі.
У цей сонячний день в центрі села зібралися усі його мешканці, представники влади, школярі, жителі інших населених пунктів Кодимщини (там також є рідні, що у полоні). Скрізь звучить «Христос воскрес! Воістину воскрес!», бо лише пройшла Паска. У ці свята відбуваються дива, що символізують Божу милість до людства. А у родини – це диво повернення сина, батька, брата. Вони увесь цей час докладали титанічних зусиль, щоб мати зв’язок чи хоч найменшу інформацію про свого Володимира. Що додавало сил? Віра і надія, що пригорнуть до серця рідну людину.
Неймовірні хвилюючі моменти очікування і зустрічі. Безліч подумки поставлених питань, пройдених сценаріїв і слів, які усі згубилися, коли Володимир вийшов з авто. Біжить до батька донька Олександра, підходять матір, батько, брат... Це – грандіозний тріумф української сили, мужності, стійкості, звитяги і батьківської молитви, свідками яких ми стали.
Море квітів, рукостискань, прапорів, української символіки, фраз у мікрофон… Мабуть, він не згадає усіх сказаних сьогодні слів: про захоплення, радість, український характер, завзяття, хоробрість, відвагу та витримку. Але точно пам’ятатиме очі, які віддзеркалили у поглядах емоції і справжність, і щирі обійми – цей символ підтримки, тепла і людяності, які не потребують пояснень.
Ще довго люди не відпускали Володимира – доторкнутися, надивитися, висловити подяку, можливо - стати часткою ось цієї українськості, що може витримати усе, здатна вистояти проти будь-яких труднощів. Це була справжня магія людського зв’язку і національної єдності.
Після проведеної зустрічі родина завернула на кладовище – там останній прихисток загиблого земляка Станіслава Мукана, для якого початок війни став останнім днем життя. Довго Володимир стояв біля могили – лише вони, пройшовши пекло, знають те, що нам ніколи не відкриється. Вічна слава і нетлінна пам’ять усім полеглим за Україну!
Дорогі земляки!
Порадіймо щиро за українського ратника Володимира Печерицю, за його матір Надію, батька Петра, брата Дмитра і доньку Олександру. Здійснилася їх найзаповітніша мрія. І найбільше бажання родини, щоб кожен, хто чекає, побачив повернення з війни своїх рідних і близьких живими і неушкодженими.
Слава українському вояцтву!
Слава Україні!
Героям слава!
