У селі Лабушне відкрили пам'ятну дошку госпітальєру Сергію Казнадію
Ще одна щемлива рана у серці, нова рана на тілі громади й України. У селі Лабушне відкрили четверту пам’ятну дошку Герою сучасної війни.
5 травня, два роки тому, у день Світлого Великодня, коли дзвони сповіщали про воскресіння Ісуса Христа, у родину Казнадіїв прийшла пекуча й страшна звістка – загинув їх Сергій, син, брат, чоловік, батько.
То яким був Сергій? – згадаємо.
Народився Сергій Казнадій 20 травня 1979 року у селі Лабушне, у родині Казнадія Василя Германовича та Тетяни Василівни. Він був первістком, на якого чекали з особливою любов’ю і радістю. Згодом у родині підростали ще дві донечки — Наталя та Оксана, для яких Сергій став не лише братом, а й опорою та прикладом.
Дитинство і юність Сергія минули у рідному селі. Тут він навчався у Лабушненській середній школі, тут формувався його характер — спокійний, врівноважений, працьовитий. Після школи здобув фах тракториста у Кодимському професійно-технічному училищі. Трудовий шлях юнак розпочав у місті Одеса, де зустрів своє кохання і створив власну родину, виховував трьох дітей. Тоді вже переїхав у Балту, придбав будинок, мав власний бізнес. Не забував батьків і сестричок, відвідував їх часто й завжди з подарунками.
Це щасливе й розмірене життя зруйнувала війна. Вибір був для нього очевидним – захищати Україну. З перших днів він був у лавах Тероборони, а з 18 червня 2022 року приєднався до медичного батальйону «Госпітальєри» Української добровольчої армії — найбільшого добровольчого підрозділу парамедиків, гасло яких «Заради кожного життя». Вони працюють на волонтерських засадах, існують завдяки пожертвам та благодійним внескам. Значну допомогу надавала й Балтська громада.
Екіпаж Сергія, де він був водієм-стрілком першої ланки, працював на найгарячіших ділянках фронту Донецького та Запорізького напрямків. Однієї ночі вони вивезли 48 поранених. Серед них був і важко поранений, і не вірилося, що довезуть його до стабілізаційного пункту. А через дев’ять місяців боєць вийшов на зв’язок – вижив, завдяки роботі парамедиків. І таких прикладів порятунку у Сергія було безліч. За це він був нагороджений медаллю «За збереження життя».
5 травня, коли мав вже відпочивати, захворів його напарник. Сергій сказав: «Поранені чекають, я їду знову. Їх тільки двоє, я справлюсь». Це були його останні слова. До місця призначення він не доїхав — підірвався на міні біля Авдіївки, у районі населеного пункту Зоря.
Позивний «Гера». Побратими згадують Сергія як надійну, сильну духом і добру серцем людину, яка завжди була готова виконати найтяжчу роботу. Він не шукав слави, а сумлінно робив усе можливе, щоб рятувати інших і бути опорою для тих, хто потребував допомоги.
На відкритті пам’ятної дошки представники влади, вчителі, друзі, духовенство, громада згадували його доброту, мужність і ті моменти, коли він дарував людям друге життя. Для Кодимщини він назавжди залишиться «воїном світла» — прикладом самопожертви й любові до ближнього.
Яскраві весняні квіти поклали до чотирьох зображень загиблих героїв Кодимщини – Андрія Кейдалюка, Віктора Продана, Івана Бурдейного і до Сергія Казнадія.
Не забуваємо вас, наші українські соколи!
Давайте, громадо, збирати такі історії сучасних героїв. Через них ми відчуваємо справжню ціну свободи, навчаємося мужності й людяності, через них будуємо пам’ять, яка не має згаснути.
Вічна пам’ять і слава госпітальєру Сергію Казнадію, усім, хто поліг за Україну!
#СергійКазнадій #Госпітальєри #ЗарадиКожногоЖиття
